Шпаргалка по предмету Деньги и кредит (Гроши та кредит)

1.

Походження грошей. Роль держави у створення грошей.

Ще в літописах часу Аристотеля згадується про гроші. Але дослідження грош. почалось з розвитком капіталізму. Засновниками класичної політекономії були Сміт, Рікардо, Маркс. Виникнення грош. обумовлено було тим, що бажання суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Вони відокремлювали продукт, який мав найвищу споживну вартість. Тобто його можна було легко обміняти на необхідне благо. З часом цей продукт набував властивості загального товарного еквівалента. Саме поява загального еквіваленту і означало появу грош. в їх найпростішому вигляді. Саме вони виступили перевагою перед звичайним бартером при операціях грош. посередника. Вони вже могли виконувати основну функцію - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. З розвитком товарн. вир-ва посилювались і вимоги до грош., а саме: їх портативність, тривалість зберігання фіз. якостей, здатність утримувати питому вартість на незмінному рівні та ін. З появою цих вимог, відбувається заміна загального еквівалента товарів першої необхідності (зерно) на товари-прикраси (хутро), потім на метали (мідь), а потім і на благородні метали (срібло, золото). В ролі природно споживчої вартості грош. товар здатен задовольняти потреби людей. І в решт-решт роль грош. перейшла до нематеріального носія, який не має ніяких споживчих якостей. Це сталося в 20 ст. через демонетизацію золота. З розвитком товарн. вир-ва та обміну, походження грошей дістало назву еволюційної концепції. З неї випливає, що гроші за походженням – це товар з певними суспільними відносинами, який виділився з звичайних товарів; гроші, як результат довгого еволюційного розвитку, повинні розвиватися по суті і за формами існування; гроші не можна скасувати доки існують суспільні відносини. Гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку. Роль держави трансформуюча, тобто вона не створює гроші, як екон. явище, а тільки може змінювати зовнішній вигляд, не чипаючи їх сутності з метою ефективного виконання їх суспільної ролі. При втручанні держави екон. дійсність починає “шукати” найбільш надійні гроші, наприклад, ін.валюту. Тут держава повинна обмежити свій вплив, провести грош. реформу. Держава визначає форму грош., їх вартість, контролює їх виробництво, організує боротьбу з фальшуванням, регулює масу грошей в обороті тощо. Гроші – продукт ринку. Саме ринок спричиняє об’єктивну потребу в грошах і висуває вимоги перед державою щодо грошових функцій; кількість грошей визначається закономірностями, держава мусить їх регулювати.

2.

Суть грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

Існує 3 концепції виникнення Гр.:1)Гр виникли в результаті згоди між людьми; 2) Гр-продукт, створений державою,3)Гр-це результат тривалого еволюційного розвитку тов. вир-ва та обміну, тобто ринку. Гр

-це особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента або інш. словами, це товар, який може вільно, прямо обмінювати на любий інший товар. Три основних властивості грошей, що розкривають їхню сутність:1)Гр. забезпечують загальну безпосередню обмінювальність. На них купується будь-який товар;2)Гр. виражають мінову вартість товару. Через них визначається ціна товару, що дозволяє кількісно порівнювати різні по споживчої вартості товари; 3) Гр. виступають заміняються на неповноцінні, т.к. Гр – посередники. В обігу завжди є певна маса Гр., які протистоять товарн. масі для реалізації. Залежність маси Гр в обігу і сумою товарн цін є економ. законом Гр. обігу. До Гр. у функції обігу з боку ринку висуваються певні вимоги: портативність, однорідність в масі, швидке відтворення та ін. Продаж товарів частіше здійснюється в кредит і схема набуває вигляд Т-К-Т. З’являється вексель, який виконує купівельні та платіжні функції грошей. Виникають кредитні Гр. Поступово знижується функція засобу обігу завдяки кредитним відносинам.

7. Функція грошей як засобу платежу.

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб платежу – це функція, в якій Гр обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами ек. відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця ф-ція походить з товарообороту. Поява була зумовлена продажем товарів в кредит. Виникав борг, погашення якого здійснювалась Гр. Тому варт платежу не завжди дорівнювала варт товарів, реалізованих у борг або варт Гр, які були віддані в борг. Гр як засіб платежу обслуговує більшу частину екон. обороту. Сфера охоплює: платежі організацій за боргов. зобов’язаннями; платежі по оплаті праці; платежі до фондів; платежі банку, отримання від нього позичок, погашення їх; платежі по виплатам, судові та ін. З цього зростають можливості під-ва, знімають обмеження, прискорюють обіг капіталу та ін. Основна вимога до Гр у функції засобу платежу – фактор часу, уникнення знецінення Гр під час користування кредитом. % ставка коригує знецінення Гр.

8. Функції грошей як засобу нагромадження

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб нагромадження – це функція, в як. Гр обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Нагромадження з’явилось тоді, коли товаровиробник міг відкласти Гр на майбутнє від виручки. Поначалу нагромадження Гр мало лише одну мету – збереження вартості в драг. металі. Така форма називалась скарбом. Але людина не хотіла приховувати свої доходи, а навпаки показувати їх, виникла естетична форма скарбу (предмети розкоші). Це було, як компенсація за те, що скарб не може стати капіталом і приносити прибуток. Згодом з’явилась ще одна ціль нагромадження скарбу – резерв платіжних засобів, як збереження і зростання прибутку. Так скарб став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, як регулятор Гр обігу. Розширюється вир-во й товаровиробники одержують додатковий прибуток у вигляді %%, дивідендів. Гр знаки (паперові, депозитні, електронні) успішно виконували роль багатства взагалі. Позитивний вплив нагромадження Гр: · обсяги нагромадження вийшли за межі видобутку благородн. металів; · нагромадження швидше капіталізовували через знецінення Гр знаківÞ розвиток банків, ринку ЦП, зріст позичкового капіталу; · оборот індивід. капіталу.

Гр. обіг та золотий запас пов’язани між собою.

гр. доходи. На мікрорівні гр. – форма капіталу, елемент багатства. Чим більше гр. у індивідуального власника, тим він багатіше. В сукупному гр. обороті гр. не виступають функціональною формою капіталу. Їх маса не вважається багатством країни. Капіталізація гр. прискорює реалізацію сукупного вал. прод-ту, збільшення його – зростання сусп. багатства. Гр. кошти при індивідуальн. капіталі – це власні кошти, частина яких йде на погашення боргів, а інша вільна – на гр. ринок як ресурс для кредитування ін. суб’єктів.Þприскорюється гр. обіг. При виникненні потреби в додатковій масі гр., поповнення обороту здійснюється за рах. додаткової емісії, яка здійснюється при: 1) розширенні кредитування суб’єктів банками при зростанні обсягів вал. нац. пр-ту. 2) при перевищенні імпорту над експортом; 3) при уповільненні швидкості руху гр. по обороту. Тобто гр. оборот – самостійне ек. явище, безпосередньо пов’язане з процесом сус-ного відтворення в цілому. Суб’єкти -

всі юр. та фіз. особи, які беруть участь у вир-ві, обміні і споживанні вал. нац. пр-ту: всі під-ва (с\х, промислов, буд-во тощо), державні, комерційні, банки, все населення, що одержує та втрачає гр. кошти. Ек. основа гр. обороту – процес сус-ного відтворення, який визначає його сутнісну єдність і безперервність.

13. Грошові потоки, поняття, їх взаємозв’язок та характеристика окремих потоків.

У основі руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків. Існують основні ринки гр. потоку: ринок продуктів – реалізується створений фірмами нац. прод., ринок ресурсів – фірми купують ресурси для вир-ва (роб. силу, ділянки тощо), грош. ринок – реалізуються вільні гр. кошти. Це внутрішні ринки, а також існує і світовий ринок. Для розгляду сукупного гр. обороту наведемо припущення: 1) Всі ресурси, необхідні ф-мам для вир-ва і для самих фірм, знаходяться у власності дом. гос-в; 2) весь прибуток надходить дом. гос-вам, тому податки тільки від дом. гос-в. 3) фірми засоби для розширення своєї дія-ті мобілізують на внутрішньому гр. ринку: весь прибуток дом. гос-вам 4) ек-чна збалансованість припускає рівність нац. продукту і нац. прибутку. Існують схеми гр. потоку: 1.Оплата фірмами необхідних ресурсів,2.Формування прибутків дом. госп-в від реалізації ресурсів (формування нац. прибутку) 3.Витрати дом. гос-в на купівлю товарів і послуг 4. Сплата податків (чистих) 5.Формування сімейних заощаджень і надходження їх на гр. ринок. 6.Фірми звертаються на гр. ринок і мобілізують засоби для інвестицій (для розширення своєї дія-ті). 7.Витрати фірм на купівлю необхідних інвестиційних товарів 8.Мобілізація державою відсутніх коштів на гр. ринках: розміщає держ. ЦП. 9.Витрати держ. на оплату держ. закупівель 10. Витрати на оплату імпорту. 11. Надходження грошей від експорту. Якщо 10=11 - автоматична збалансованість 12.Прибутки фірм від реалізації зроблених товарів: весь нац. продукт 12=2. Для нормальної, збалансованої роботи всіх потоків на внутр ринку повинен бути нормальний гр. ринок. Разбалансированість гр. обігу виникає коли: в ек-ці імпорт менше, ніж експорт, гр. із внутрішнього обігу на зовнішній ринок пішло більше, ніж від експорту. Гр. в обігу менше, ніж необхідно для реалізації зроблених товарів і послуг (труднощі в

покупців на ринку + тривалість перебування їх у бюджетн установах. Якщо вони затримують платежі, то збільшується тривалість обороту гр., зменшується швидкість обігу. Чинники, які впливають на швидкість обігу гр. поділяють на 2 групи: з боку платоспроможного попиту (зміна попиту на гр., споживання, потреби населення) і з боку пропозиції (розвиток вир-ва, ринкові відносини, інфраструктура ринку тощо). На швидкість гр. обігу впливають: розвиток кредитних і банківськ. відносин, нагромадження, ек. інфраструктура (транспорт, оптова та роздрібна торгівля, ринок ЦП тощо). Поліпшення швидкості гр. обігу приводить до прискорення доставки товарів до покупця, передача гр. від платника до одержувача. Ек. наслідки V

: вплив на пропозицію гр , на платоспроможний попит і на витрати обігу; регулює гр. обіг; змінює інтенсивність ек. процесів. Але V

важко прогнозувати та регулювати.

18. Закон кількості грошей, необхідних для обороту.

Сутність з-ну: протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна , об’єктивна маса купівельних і платіжних засобів. Суть: Мф=Мн

, Мф – фактична маса гр. в обігу, Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Мф>Мн - зайві гр., Мф<Мн – нестача. Мн – це всі форми гр., готівк. і безготівкові. Мн= PxQ/V

, PxQ – сума цін товарів, що реаліз. за певний період, V

– сер. кільк. оборотів гр. одиниці за цей же період. Враховуючи кредити, боргові зобов’язання, то Мн можна виразити як: Мн= (

S

PxQ

-

S

K+

S

П-

S

ВП)/

V

, SК- сума продажі товарів в кредит, SП – загальна сума платежів, строк опл. яких настав, SВП – сума платежів, які погашаються шляхом власного зарах. боргів. Зовнішні інструменти впливають на масу Мф і Мн зі сторони казначейських та банківських гр. Казначейські гр.: Мф>Мн – держ. випускає гр. зг своїх потреб, а не потреб обігу Þ знецінення гр., є зовнішн. проявом порушення з-ну. Мф=Мн досягається при підвищенні цін, Мн збільшується до фактичн. наявної маси. Тут знецінення гр. – порушення з-ну Мн. При обслуговуванні банківськими гр. Мф=Мн в разі, сталості гр. Якщо випуск гр., не використовується для покриття бюджетн. витрат, а здійснюється на основі банківського кредитування, то з-н Мн забезпечується дотриманню принципів і закономірн. кредитного процесу. З цього збільшується Мф до Мн, т.як позички перевищують обсяг погашень. Під час випуску Мн створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання гр. маси в обігу на об’єктивн. необхідному рівні. Мн=Мф вирішується через регулювання співвідношень між попитом і пропозицією гр. на гр. ринку.

19. Механізм поповнення маси грошей в обороті. Роль комерційних банків в цьому механізмі.

В умовах обігу неповноцінних банківськ. гр. зміна гр. маси є прерогативою банк. сис-ми, а саме ЦБ і ком. банків. ЦБ емітує готівкові та безгот. Гр., а ком банки – тільки безготівк. ЦБ монополіст в області емісії готівк. Ком. банки купують готівку у ЦБ при невзмозі покриття клієнтські гр. з каси. Випуск готівки ЦБ здійснюється такими способами: 1) надання позичок ком. банкам через їх рефінансування; 2) через купівлю у ком. банків цін. паперів. 3) через купівлю у ком банків інвалюти для поповнення золотовалютного резерву. Після цього збільшуються запаси коштів на коррахунках ком. банків Þ ком. банки погашають заборгованість перед ЦБ Þ вилучення безгот. гр. з обороту. При перевищені випуску

– покупці залучають гр. до свого обороту за допомогою позичкових інструментів (сертифікати, облігації). Сектор опосередкованого фін-ня - зв’язок між продавцем та покупцем гр. через фін. посередників, які спочатку акумулюють в себе гр. кошти, а потім їх продають від своєї особи, створюючи нові зобов’язання та нові вимоги. Це банки, страх., інвестиц. КО тощо. Банки – ключові посередники тому що вони не тільки можуть акумульовувати кошти, а й створювати депозитні гр. Вони здійснюють розрах-касов обслуговування фін-кредитн. інститутів, тому можуть мобілізувати і використовувати вільні кошти.

23. Попит на грошовому ринку: суть, форми прояву та фактори зміни.

Попит на гр. – запас високоліквідних гр., який прагнуть мати у своєму розпорядженні ек. суб’єкти на певну дату. При зростанні попиту на гр. вони будуть довше перебувати у окремого ек. суб’єкта і тим повільніше обіг, і навпаки. Тобто: при зростанні швидкості гр. із-за падіння попиту може компенсуватися дефіцит плат. засобівÞспад кризи неплатежів; при падінні швидкості обігу гр. через зростання попиту на них та зменшення маси гр. послаблює інфляція. Попит на гр. складається з 2-х аспектів: 1) запас гр., які суб’єкти хочуть мати в своєму розпорядженні для здійснення поточних платежів (поточна каса гр.) 2) мотиви – накопичення гр. як капіталу, як багатства в вигляді %. Тобто попит поділяється на: на поточний запас плат. засобів; на запас як багатства; на тривалий запас для майбутній платежів та доходу. Існує 3 групи мотивів попиту на гр. від суб’єктів: трансакційний мотив – гр. в запасі для поточних платежів, які придатні для негайного використання тобто наявні. Тобто ці гроші – поточна каса, яка визначає ліквідність , мотив завбачливості – суб’єкти мають запас гр., який би задовольняв їх купівельні потреби, непередбачувальні потреби (хвороба, поломка а\м тощо – як страхове призначення); спекулятивний момент – запас гр. для перетворення їх в високодохідні фін. інструменти при сприятливих умовах, та уникнення ризику при зниженні дохідності.

Ек. суб’єкти, які формують збереження в формі гр. несуть витрати в сумі доходу, які вони би отримали, якщо б розмістили свої збереження на строкових депозитах або ж в ЦБ. Цій дохід отримав назву “альтернативна вартість зберігання гр.” Наприклад, облігація приносить дохід 10% річних, якщо заощадження в готівковій формі в сумі 100$, ви кожний рік втрачаєте дохід 10$. Ці 10$- альтернативна вартість зберігання гр.

Фактор визначає попит на гр., як на заощадження - це зміна норми очікуваного прибутку або зміни альтернативної вартості збереження гр. Загальний попит на гр. формується під впливом чинників: 1)

зміна номінального обсягу ВНП, МD=f (Q), Q -номінальн. ВНП, MD – обсяг попиту на гр. На ВНП впливають абсолютний рівень цін та реальний обсяг вир-ва, як MD=f(Y,P), Y- фіз. обсяг ВНП, P- рівень цін. 2)

зміна % - МD=f (R), R –норма доходу на капіталізовані активи, яка залежить від %. 3)

накопичення багатства Þ зріст попиту на гр. 4)

рівень інфляції та інфляц. очікування – гр. знецінюються, попит на гр. падає, підвищується % ставкаÞ зростає альтернативна варт. гр., скорочення попиту на гр. 5)

очікування погіршення кон’юнктури ринків – зміна циклів ринкуÞ накопичення багатства у товарн. формі, а не в гр., попит на гр. скорочується.

золотовалютн. резервів держави. · визначення нац. органів, які виконують завдання проведення вал. політики: в Укр: Кабмін, НБУ, податкова, митний комітет, Мін. зв’язку. Комбанки – в ролі агентів вал. контролю. · визначення держ. органів, які уповноважені регулювати гр. оборот в країні.

27. Основні типи грошових систем.

Гр. системи розділяють на 3 групи: I)

залежно від форми, в якій функціонують гр., II)

за хар-ром ек. сис-ми; III)

за хар-ром регулювання нац. вал. сис-ми. За I

) розрізняють 2 форми: саморегульовані гр. с-ми – базуються на використанні повноцінних гр. та банкнот, які розмінюються на повноцінні гр. (вже не існує). Тут роль держави незначно проявляється: визначає масштаб цін (фіксація вагомого металу в гр. один), порядок обміну банкнот на повноцінні гр. Саморег. сис-ми виступали в 2 формах: біметалізму – роль гр. товару одночасно виконувало 2 метала (срібло та золото), монети карбувалися та оберталися на рівні, банкноти розмінювались на них. Європа 16-18 ст. Монометалізму – роль гр. товару в 1-му металі, більш розповсюджена форма – золотий монополізм в 3-х видах: (але в Росії 1843-1857 - срібний): 1) золотомонетний стандарт – в обігу і металеві гр., і банкноти, розміняні на золото; встановлена чеканка золотих гр.; емісія банкнот була централізована емісійним банком; вал. курс на основі золотого паритету (порівняння в ваговій категорії 2-х валют). Це існувало до 1 світ. війни. Англія – 1 країна в кінці 18 ст. Золотозливковий стандарт – відсутність зол. монети в обігу, обмін банкнот на золот. зливки з певним обмеженням. Золотодевізний стандарт – відсутній обіг зол. монет, обмін банкнот на ін. валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Сис-ма золотого стандарту в внутрішньому обороті до сер 30-х років. США забезпечували обмін $ на золото для ЦБ та казначейств інш. країн до 1971 по офіційній фіксованій вартості: 35$ за 31 гр. Зв’язок гр. з золотом був через $ до 1971. 1976 – країни МВФ підписали угоду про припинення зв’язку з золотом. Регульовані гр. с-ми – в залежності від емісії гр. відокремлюють 2 с-ми: 1) с-ма, в якій проходить емісія – для покриття дефіциту держ. бюджету; 2) для кредитування реального сектору ек. За II)

в залежності від втручання держави поділяються на неринкову та ринкову гр. с-му. Неринкові були притаманні командно-адміністративній с-мі, розмежування гр. на готівку і безготівку. Для ринкових – ек. методи та інструменти регулювання гр. обігу. За III)

є відкриті гр. с-ми – нема валютн. обмежень для суб’єктів, min втручання держави, конвертованість валюти. Закриті – валютн. обмеження. Гр. с-ма України регульована (за характером функціонування), перехідна (ми відійшли від неринкової та закритої, але не прийшли до ринковій та відкритої).

28. Створення і розвиток грошової системи в Україні.

Розвиток гр. с-ми України проходив в 3 етапи. 1й – введення укр. крб. в 1992 р. Після виходу з СРСР в Укр. використовували 2 валюти: укр. купоно-крб. багаторазового використання та попередні рублі. Емісія НБУ закріплена була тільки за купонами, як паралельними, допоміжними гр. Обставини використання 2 валют: РФ перестали надсилати рос. готівкуÞпотреба готівці в обороті; зріст цін при попиті на рос. готівку; Україна не мала бази для виготовлення власних гр. Недолік двовалютної с-ми: складнощі управління та організації внутрішнім, зовнішнім готівковим та

32. Грошово-кредитна (монетарна) та фіскально-бюджетна політика в системі державного регулювання грошової сфери.

Монетарна пол-ка – комплекс заходів по регулюванню гр. обороту через зміни гр. пропозиції та % ставки. Основний орган (суб’єкт) – НБУ – визначає стратегію монет. пол-ки, її мету ,тактику проведення, інструменти. Політика НБУ дорогих гр. – пол-ка гр.-кредитн. рестрикції (збільшення норми обов’язкового резервування), зріст % ставки + ЦП, в якості продавця НБУ.

Об’єкти: пропозиція (маса гр.), % ставка, валютний курс, швидкість обігу гр. Цілі: 1) стратегічні – забезпечення стабільної нац. гр. одиниці в умовах стабільного ек. розвитку (низький рівень інфляції), 2) проміжні - НБУ прогнозує зміни гр. маси, зміни ціни гр. 3) тактичні – зміна НБУ гр. бази, % ставки на міжбанк. ринку. Інструменти: 1) пол-ка рефінансування – кредитування комбанків (% політика) 2) пол-ка операцій НБУ на ринку ЦП (на відкритому ринку), в основному на державному. 3) пол-ка обов’язкового резервування – норма в % відношенні до депозитів.

Оцінка ефективності функціонування гр. системи: 1) стабільність купувальної властивості гр. одиниці через індикатори: індекс цін, величина % ставки, вал. курс. 2) забезпечення ек. суб’єктів достатньою кількістю гр. – коефіціент монитизації ВВП – відношення гр. маси в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП.

Фіскальна пол-ка – комплекс заходів по регулюванню гр. обороту шляхом зміни податкового механізму, зміни механізму вилучення гр. коштів в централізовані фін. фонди шляхом зміни обсягу держ. витрат, структури їх витрат. Тобто зниження витрат держ. бюджету, жорстка податкова пол-ка, випуск держ. ЦПаперів. Базується на прямих вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів. Стимулюючий вплив низький, вимагає зваженого застосування. Але недосконалість системи оподаткування, здатність уникати сплати податків та ін. обставини не відносяться до переваг, тому фіскальна політику враховують недосконалою.

33. Необхідність кредиту в ринковій економіці.

Виник кредит в сфері товарн. обміну, коли продукти починають вироблятися не для внутрішнього споживання, а для обміну або продажу. Він розвивався на основі функції гр. як засобу обігу. З його появою гр. стали виконувати функцію засобу платежу, полегшуючи реалізацію товарів. За допомогою К. товаровиробник розширював вир-во, коли коштів не вистачало, при організації власного вир-ва або його початку. Передумови К: 1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику, 2) довіра 3) збіг ек. інтересів кредитора і постачальника через переговори. Укладають угоду, визначають розмір і термін позички, %. 4) матеріальна відповідальність учасників. Тому вони повинні бути юридично самостійними. 5) отримання регулярних доходів для погашення К.: виручка від реалізації товару, з\пл тощо. Причини К: нерівномірність кругообігу К, сезонні та постійні коливання. (графіки)

Сезонні під-ва – с\господ, під-ва з вилову риби, заготівлі лісу тощо. Несезонні – горна, металургійна промисловість тощо. Потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Визначають його середню потребу на підставі сер. величин. Ці коливання є однією із причин необхідності кредиту. К – балансуюче

до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується % ставка – період нарахування %%. (рік, кв). Рівень % під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу, залежить від його попиту і пропозиції. Існує ринкова норма % - в даний момент на гр. ринку, середня норма % - на певний період. Чинники рівня норми %: норма прибутку; рівень нагромадження і заощадження; масштаб вир-ва; різниця між внутрішній та зовнішнім боргом держави; циклічність коливань вир-ва; сезонність вир-ва та реалізації продукції; темпи інфляції; повернення К; рівень % ставок ЦБанку; міжнар. переливи капіталу. Існують різні способи нарах. %: на евроринку вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (ЛІБОР), % на %, фіксована ставка та “плаваюча”. Функції позичкового %: 1) розподіл прибутку – раціональне тимчасове використання К. для отримання доходу та на сплату % і одержання власного прибутку. 2) збереження позичкового капіталу - повернення суми кредитору. Роль: 1) % сприяє ефективному використанню К., зміцнює комерційні та господарські розрах. 2) збільшення доходів банків, зміцнення їх стійкості. 3) ефективне використання суб’єктами власних коштів 4) стимулює заощадження в банки, зберігає гр. від знецінення, є додатковим доходом населення. Види %: 1) облігаційний – норма прибутковості по борговим ЦП, вище депозитних. Диференціація по рейтингу емітенту облігацій, по терміновості облігацій. 2) Банківський - а) депозитний - вкладникам, основа: термін депозиту (чим вище термін, тим вище %) б) % ставки по К, які видаються. Критерії: термін К., сума, якість забезпечення, хар-р відношень із клієнтом в) при встановленні базової - банки беруть до уваги рівень інфляції, ступінь ризику, розмір офіційного % НБУ. 3) офіційна ставка НБУ - вона є орієнтиром для визначення всіх інших ставок, виділяє кредити комбанкам, показує політику НБУ «дорогих» або «дешевих» грошей., встановлює облікову і ломбардну ставку.

38. Функції та роль кредиту.

Функція – вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди К, вони хар-ють призначення К., “роботу”, яку він виконує та його роль. Перерозподільна ф. – переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на засадах повернення, тимчасово використовуються суб’єктами, не змінюючи їх первинного права власності. Значення: 1) переміщення гр. прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню вир-ва 2) вільні кошти спрямовують через К. на продукцію з зростаючим попитом Þ одержання вищих прибутків, технічного прогресу, ефективності вир-ва. Це ключова ф. Емісійна ф.- забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, але ця ф. має багато сумнівів і сперечань, бо емісію гр. виконує банк. сис-ма. Ф. кредиту, що реалізується в гр. сфері, полягає в тому, що К. забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту гр. в інтересах повного задоволення потреб ек. в платіжних засобах і підтриманні достатньої для ек. розвитку стабільності гр. К. розширює масу платіжн. засобів в обороті при виникненні потреби через комерційні векселі, банк. депозити, при прискоренні гр-кредитного мультиплікатора, рефінансування комбанків. Це забезпечують держ. органи монетарного управління. Контрольно-стимулююча ф – високий стимулюючий ефект і обмеженість адміністративного впливу на контрагента, глибокий ек. аналіз та його оцінка, його

держ. позики та невиконання Урядом своїх зобов’язань з боку банків інтерес та вклади ресурсів скоротились. 1996 – відновлення споживчого К., надавався К. населенню під заставу рухомого майна ломбардами, та нерухомого – комбанками, продаж товару в розстрочку. 2000 – К. талановитій молоді на навчання в вищих закладах. Комбанки надавали К. малим під-вам, які розвивались за рах. них, так і великим під-вам. НБУ підтримував їх, надавав К. комбанкам в розмірі статутного фонду. Держ. банки (Ощадбанки, АПБ “Україна”) теж допомагали кред. ресурсами. Але згодом вони почали відчувати фін труднощі через несвоєчасне повернення К. Але незважаючи на все під-ва, використовуючи власні кошти, кредити, нац. та ін. інвестиції поступово почали виходити з кризи, відновлювати вир-во і експортувати продукцію на зовнішній ринок. Поступово припинилось падіння обсягів вир-ва. З 2000 почалась його зростання, крива ВВП почала йти вгору.

41. Поняття кредитної системи та її побудова.

К. сис-ма – совокупність фін. посередників гр. ринку та сам гр. ринок, тобто фін. посередництво. Гр. ринок за хар-ром зв’язку між кредиторами та позичальниками поділяється на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фін-ня з’являється третій ек. суб’єкт. Вони називаються фін. посередниками, а їх дія-ть з акумуляції вільного гр. капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників наз. фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фін. ринку з одним суб’єктом – вільними гр. коштами. Основні фін посередники – банки та небанківські фін-кред. установи. Загальне для них: 1) всі фін посередники працюють в секторі непрямого фін-ня, 2) вони акумулюють гр. кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім’я. При цьому вони створюють власні зобов’язання та вимоги. Банк, як позичальник створює свої зобов’язання перед вкладниками. 3) прибуток фін. посередн. формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих гр. коштів та витратами, які пов’язані з їх залученням. Відмінність: 1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гр. в процесі депозитно-кредитн. дія-ті. А установи – тільки акумулюють. 2) банки здійснюють розрах-кас. обслуговування всіх інших фін-кредитн. посередників, тому можуть використовувати їх вільні гр. Класифікація груп: 1) Банки – від цільового призначення: центральні та комерційні. Небанківські – 2 критерії: 1) хар-р залучення вільних коштів: на договірній основі (страхування, ПФ); емісія та розміщення власних ЦП (інвестиційні компанії розміщують свої ЦП). 2) хар-р наданих послуг: страх Ко, ПФ, К. товарищества, лізингові Ко, інвестиційні Ко. Економічне призначення посередників: забезпечення суб’єктів гр. ринку максимально сприятливими умовами для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності їх дія-ті. Переваги: 1) оперативне розміщення вільних коштів в доходні активи для кредиторів, мобілізування додаткових коштів для вир-ва та повернення їх для позичальника. 2) скорочення витрат суб’єктів на формування вільних коштів, розміщення їх та запозичення податкових. 3) послаблення фін. ризиків для суб’єктів, вона перекладається на посередників Þ збільшення дохідності позичкового капіталу, скорочення витрат на фін. операції. 4) надання додаткових послуг посередниками, як страхування, пенсійне забезпечення, права власності. Посередники позитивно впливають на кругообіг капіталу в

призначені Радою, 7- Президентом Укр на 7 років) . Вона розробляє основні засади гр-кредитн політики та контроль за ними, її методи та інструменти, дохід та витрати банку. 2) Правління НБУ – реалізація монетарної політики, організація дія-ті банку, склад формується Головою НБУ при затвердженні Ради НБУ. Голова визначається ВР на 5 років. Голова Ради обирається на 3 роки. Принципи НБУ: 1) незалежність банку – органи виконавч. та держ. влади не мають право втручатися. 2) контроль парламенту та президента за дія-тю банку 3) економічна самостійність – видатки за рах. власних доходів 4) централізація сис-м – реалізація єдиної держ. монетарної політики в усім регіоні. 5) єдність сис-ми – спільність цілей та завдань. 6) Вертикальна структура управління банком - посади за наказами управлінь НБУ. Функції: 1) емісійний центр – організація і регулювання гр. обігу, прогнозує його, зберігання гр. та інкасація. 1992 – гр. реформа укр. крб., емісія грн. 2) визначає дизайн, номінал, сис-му захисту, ознаки 3) забезпечує комбанки готівкою, розрах і кредитне обслуговування. 4) банк банків – СЕП при міжбанк розрах. З 1994 – кредитні аукціони, 1996 – ломбардне кредитування комбанків під облігації внутрішньої держ. позики. 1997 – рефінансування через ЦП на управління ліквідністю гр. ринку та кредитування уряду для вирішення бюджетних проблем. 5) банк. регулювання та нагляд через службу банк. нагляду у складі центрального апарату. 6) кредитування та розрах-касове обслуговування уряду, 7) платіжний агент уряду стосовно зовнішнього боргу – розпорядник кредитів від МВФ, складає платіжн. баланс та звітність про борг України. 8) провідник монетарної політики – управління гр. обігом, забезпечування ек. та фін стабільності нац валюти. 1994 – НБУ встановив офіційну % ставку, розмір обов’язкового резервування. 1999 – скасування валютн. обмежень, отримання кредитів від МВФ. Політика НБУ повинна бути направленою на: 1) внутрішня та зовнішня стабільність грн. 2) стійкість банк. с-ми 3) стимулювання кредитно-інвестиційної дія-ті комбанків.

45. Банки 2-го рівня, їх походження, види, правові основи організації, операції.

Комбанки – кредитн. установи, що здійснюють універсальні банк. операції для під-в, установ і населення головним чином за рах. гр. коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Вони здійснюють розрах-кас. обслуговування юр та фіз осіб, приймають вклади, ведуть рах. банків- кореспондентів тощо. Їм забороняється займатися дія-тю в сфері матер. вир-ва і торгівлі матер. цінностями, страхуванням, монополізувати ринок банк. посл. Класифікація: 1) за формою власності: унітарні – власник держава чи приватна особа (Ощадбанк, Ексімбанк), Стат. Фонд за рах. бюджетн. коштів і кошт. бюджетн установ. Колективні – комбанки з колективн. формою власності: 1) АКБ – відкрита (124 б.) та закритий (49 б.) тип власності за рах. капіталу засновників (Промінвест) 2) пайові (28, ТОВ) – внески у статутн. фонд, кожний учасник зберігає право власності. 2) від розміру активів – малі – активи менше 50 млн.грн (57 б), середні –більше 50 млн (37), найбільші – більше 100% (53), 7 б – крупні (Аваль, Укрєксімбанк, Ощадбанк, Укрсоц, ПУМБ) 3) від наявності філій комбанки – багатофілійни, малофілійні, безфілійни. 4) від діапазону операцій і сектору ринку – універсальні – широкий спектр дія-ті, з клієнтською спеціалізацію – основні засновники кооперативи (1990-1993р. на Україні),

та на інвестиційні фін. посередник, які залучають кошти через продаж своїх ЦП (акцій, облігацій тощо): інвест. фонди, фін. компанії тощо. Страх. компанії – фін. посередники, надають страх посл., формують спеціальні страх. фонди на підставі дог. з фіз та юр особами, виплачують гр. у обумовлених розмірах у разі настання страхов. випадків. Методи роботи страх компаній: продають страх поліси, мобілізують певні кошти, розміщують їх у дохідні активи, з яких покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів створюють резерви для виплати відшкодувань при страхових випадках. Пенсійні фонди – фін. посередники, які акумулюють кошти юр. та фіз осіб у цільові фонди, з яких виплачуються кошти після певного віку. Внески до ПФ постійні і прогнозовані. Тому розміщення вільних коштів в довгострокові доходні активи (облігації, державні ЦП), чим покривають свої операційні витрати, та виплачують пенсії понад суми пенс. внесків. ПФ бувають державні (створення центральних та місцевих органів, відрах. з з\пл, тому розміщення коштів переважно в держ ЦП) та приватні (створення певними фірмами для виплати пенсій та допомог своїм працівникам, розміщення коштів в ЦП фірм, які їх створили) Ломбарди – фін посередник, видає позички населенню під заставу рухомого майна. Лізингові компанії – фін. посередники, які придбають предмети тривалого користування та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для їх дія-ті, які поступово сплачують їх вартість по строку. Особливість: кредитування в товарн. формі, має довгостроковий хар-р. Інвестиц. фонди (банки, компанії) – фін. посередники, управляють вільними коштами інвест. призначення. Вони акумулюють гр. дрібних інвесторів шляхом випуску власних ЦП, а потім розміщують їх в акції корпорацій та держ. ЦП. Доходи їх з дивідендів та % з ЦП, та курсов. різниці. Вони бувають відкриті - власники мають право продати акції самому фонду, який повинен їх купувати, закриті – акції продаються на вторинному ринку, взаємні фонди гр. ринку – акції як чековий та високодохідний депозит, які виписуються на рах фонду в банку, які приваблюють інвесторів. Фінансові компанії – через продаж своїх ЦП кошти направляють у позички фіз та юр особам, як короткострокові і невеликі кредити. Лізингові та факторингові Ко належать до цієї групи, так як теж кредитують клієнтів.

48. Стійкість банківської системи, її значення та механізм забезпечення.

Для стабільної дія-ті банків створена с-ма ек. нормативів НБУ, яка є обов’язковою для всіх комбанків. Найважливіші нормативи: статутного капіталу (не менше 1 млн евро), платоспроможності (співвідношення між капіталом і активами банку, з урахуванням ризиків. Не нижче 8%) і достатності капіталу (відношення капіталу до активів, зменшених на резерви. Не менше 4%). Нормативи ліквідності – вкладання гр. у ліквідні активи: 1) миттєвої ліквідності – відношення сум на коррах.та в касі до поточних зобов’язань банку, не менше 20% 2) загальної лік-ті – відношення загальн. активів до загальн. зобов’язань банку, не менший 100%, тобто збалансовані активи та пасиви. 3) співвідношення між високолік-ними і робочими активами – не менше 20%. Нормативи ризику – змінюваність фін становища та підвищений ризик операцій, тому мета – недопущення збитків: 1) MAX ризик на 1 постачальника – ділення сукупної заборгованості та 100% виданих

збільшення статутного фонду; для бюджетних платежів; для банкрутних під-в; при простроченій заборгованості при позиках та несплачених %. При банк Кр. використовують прості, спеціальні та контокорентні рах. Простий – активне сальдо, кожна проводка по кр. оформлюється док-ми (плат доручен), найбільш поширена форма. Спеціальний – в окремих випадках (при кр-нні векселями), виникає кредитове сальдо, яке зараховується відразу на рах. позичальника. Погашення кр. за плат. дорученнями, та за надходжен. коштами за векселями на спец рах. Контокорентний рах – активно-пас. рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом, платежі за дорученням клієнта та надходження в вигляді вкладів, повернення позик тощо. Він як позичковий рах з дебет. або кредит. сальдо.

Для запобігання ризиків повинно встановити потенціал позичальника, його обгрунтування кр., оцінити його якості (репутація, порядність, забезпечення в минулому), фін. стан, його ліквідність , ефективність вир-ва, використання капіталу. В банку використовуються 2 джерела погашення позичок: первинний та вторинний. Первинні – для стабільних, першокласних клієнтів, які погашають позички у вигляді доходів постачальника. Вторинні – забезпечення позичальника під кредит в формі: застави, гарантії, рах від 3-ї особи, іпотека, страхова угода. Банк контролює використання кр, своєчасне його повернення і сплату %%. При порушенні умов контракту банк може довгостроково стягнути кр. та % по ньому з позичальника, застосувати штрафні санкції.

58. Інвестиційні операції комбанків. Мета проведення операцій та їх класифікація. Методи управління ризиками.

Інвестиційні операції –

вкладання кошт. в ЦП під-в (держ, колективних, приватних) на тривалий період часу. Вони відносяться до активних операцій банку. Активні операції банків – дія-ть із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Інвестиційні ЦП – боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів тощо. Вони створюють вторинний резерв для задоволення потреб у додаткових коштах при вилученні вкладів клієнтами, що перевищують ресурси. Мета інвест. операц: безпека гр. коштів, їх диверсифікація, дохід та ліквідність. Існують такі фактори ризику: кредитний – емітент не в змозі сплачувати свої фін. зобов’язання (опл доходів в формі дивідендів, %%); фінансовий – непередбачені зміни на ринку ЦП призводять до втрат із-за продажу їх зі знижкою. Процентний – коливання ринкових ставок при фіксованому % на облігації. Інвестиційна дія-ть повинна систематизовано контролюватися через стан ринку ЦП, захищатися від ризику збитків та втрат ліквідності. Метод зменшення ризику – формування інвест. портфеля за рах. ЦБ, які мають різний рівень якості та різні строки погашення. Вони поділяються на інвестиційні (розрах. на тривалий строк) та на вторинні ліквідні резерви, які можна перетворити в гр. через продаж на ринку ЦП, строки встановлює керівництво банку. Вони відрізняються ступенем ліквідності.

59. Сутність, призначення та види фін. посередників гр. ринку.

К. сис-ма – совокупність фін. посередників гр. ринку та сам гр. ринок, тобто фін. посередництво. Гр. ринок за хар-ром зв’язку між кредиторами та

взаємодії забеспечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

В.р. має всі атрибути звичайного ринку: об”єкти і суб”єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об”єктом

купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за нац. Валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продаютьці цінності за іноземну валюту. Об”єктом купівлі-продажу одночасно виступають націнальні і іноземні валютні цінності.

Суб»єктами

валютного ринку можуть бути будь-які еконмічнві агенти та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валти та організаційно забеспечують операції купівлі-продажу.

Попит і пропозиція

на в.р. мають ту особливість, що об»єктом і інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної націона

льної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією нац. Валюти, і навпаки.

Ціною на в.р. є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій

, що забезпечують оперативний зв»язок між усіма суб»єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий

. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржою. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб»єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Національні валютні ринки

існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки

сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок

, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські – Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту – Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб»єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв»язавшись з відповідним міжнародним центром

валютних біржах; подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями; приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову

трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно доллара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1998 – на початку 2000 рр.

52. Механізм валютного регулювання, його особливості в Україні.

Валютне регулювання

– діяльність держави та уповноважених нею органів регламентувати вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо. Через введення чи скасування певних обмежень органи вал.регулювання мають можливість скеровувати вал.потоки в найвигідніших для націон.економіки напрямах. Цей інструмент має переважно адміністративний х-ер і суперечить тенденції лібералізації вал.відносин. Зараз в Укр. це один із ключових валютних інструментів. Методи, які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини: курсова політика

(цілеспрямоване проведення комплексу заходів з

девальвації - зниження обмінного курсу: підвищення конкурентноспроможності націон.виробника, стимулювання експорту, але зростання цін на імпортн товари; політика ревальвації – підвищення обмінного курсу: стимулює розвиток імпорту, збільшується пропрозиція на товарних ринках, але експортери зазнаватимуть втрат); облікова (дисконтна) політика ЦБ – зниження чи підвищення облікової ставки, ставки депозитного та позичкового %. Збільшення %ї ставки сприяє зростанню курсу нац.валюти; валютна інтервенція – оперативне підтримання вал.ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу ЦБ іноземної валюти за національну. НБУ активно застосовує валютні інтервенції. Стерилізована інтервенція – у разі продажу іноземної валюти на валют.ринку на таку ж суму на відкритомі ринку купують ЦП, а при купівлі іноземної валюти продають ЦП.

До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила у листопаді 1992р. Першому етапу формування вал.системи , який співпав з періодом високої інфляції, був характерний суто адміністративний порядок вал.регулювання (обвальне падіння курсу укр.валюти). Другий етап з 1994 по 1996 роки - повернення до ринкових методів організації вал.відносин, в 1995р. офіційна заборона обігу іноземної валюти, децентралізація вал.ринку, визначення офіційного курсу на підставі результатів торгів на УМВБ, зменшення до 40% частки вал.виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу. З 1996 р. після випуску в обіг гривні – третій етап –ринкові засади набули подальшого розвитку: плаваючий валютний курс,  

матеріалізацією загального суспільно-необхідного робочого часу, укладеного в товарі. Гр в процесі обігу набули особливу вартість, яка створила основу для відокремлення грошей від конкретного товарного носія, та виникнення Гр, не пов’язаних з матерально-речовою формою (депозитн. Гр, електронні). Гр. відрізняються від товарів: мають загальну споживчу варт., тобто здатні задовольнити б-яку потребу людей, Гр –мірило варт. товару і втілення багатства. 2 поняття визначають сутність Гр: 1)гроші як гроші – використов. для оплаті товарів, послуг, погашення боргових зобов’язань, Гр-посередник при оплаті. 2) Гр як капітал – Гр використов. для накопичення вартості та для виробничого використання. Мета - отримання доходу в формі %, дивідендів… Цільове призначення Гр: засіб нагромадження; засіб платежу; зростає роль Гр в екон. житті сус-ва. Різниця між 2-ма поняттями незначна, визначається через використання екон. суб’єктами. Гр стають капіталом при їх нагромадженні, зберіганні, продажу на Гр РинкуÞдохід у %. Гр, як капітал в під-ві: збільшення його капіталу, ресурсів, ліквідності, могутності. Але якщо зростання загальн. маси Гр буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

2.

Форми грошей та їх еволюція. Демонетизація золота.

Еволюція Гр поділяється на 3 етапи: повноцінні Гр, змішані форми, неповноцінні Гр. Повноцінні – перші товарні Гр, спочатку предмети 1ї необхідності до предметів розкоші. Форми: 1) товарні Гр предметів, 2) предмети розкоші, 3) металеві Гр поділяються на Гр з недорогих металів (кусків металу) до благородних; та на монети (мідні, срібні, золоті). Змішані форми (19-поч 20 ст) – металеві повноцінні Гр, неповноц. Гр. Процес демонетизації золота (переходу повноцін, метал Гр до неповноцінних) пояснюється недоліками золотих Гр: 1) обмеження запасу золота в природі, 2) високі витрати (дорогі Гр, витрати труда, знос), 3) слабка схильність регулюванню і впливу держави (19ст.), 4) незручність у використанні (важкі). Процес демонетизації завершився в середині 70х. «Ямайська угода»- 4 валютна система, погодилися, що золото - грошовий товар і припинили фіксувати до золота. Неповноцінні – це Гр, які не мають власної вартості. Це білонна (розмінна) монета, паперові Гр, банк. зобов’язання, депозитн. вклади, квазігроші. Класифікація по критеріям: · форма існування: паперові, монети, депозитні Гр, електронні Гр. · у залежності від статусу елемента Гр. і хар-ра емісії: казначейські Гр. - Гр, які емітують державу в особі казначейства для покриття державних витрат; банківські Гр. - Гр, які випускаються в обіг банк. системою на кредитній основі, що обумовлює хар-р сталості цих Гр., тобто банкноти -прості векселя банків. У основі лежать розписки банкірів про золото, які вони прийняли на збереження, а також комерційні векселя, білонна монета - розмінна монета, яка чеканітся з недраг металів, депозитні Гр - Гр, які існують у вигляді записів на рахунках економ суб'єктів у банках по платіжним дорученням, чеках, плат вимогам, пластиков карткам., електронні Гр., квазігроші – майже гроші, по своїх параметрах не дотягає до грошей: термінові банківські депозити – термінові банк депозити, види держ ЦП із високою ліквідністю.

Зол. запас як страхувальник нагромаджень вартості від інфляції. Держ. запаси офіційно включаються до золот. резервів країні і є резервом світових Гр. Держава може використовувати свій зол.запас: продати на міжнар ринку, збільшуючи валютний резерв світових Гр.; купувати на світ. ринку товари та посл., необхідні на внутрішн. ринку, для погашення боргів; одержати міжнар. позику. Гр маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг і навпаки. В сучасний час існують такі форми накопичування: готівкові форми – не втрачають дохід, якщо не розташувати на вкладах; але знецінюються під інфляцією. Накопичення на вкладах – дохід в вигляді депозитного %, але все залежить від ступеня стійкості банківської системи; нагромадження у формі золота.

9. Функції грошей в сфері міжнародних економічних відносин.

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Світові Гр – це функція, в якій гр. обслуговують рух вартості в міжнародн. ек. обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Історичне виведення цієї функції пов’язано з виникненням держави – суб’єкта ек. відносин. Тут гр. виконують ф-ції загального плат. засобу, загальн. купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Функціонування Гр обмежене їх нац. кордонами. При виході держ. на світ. ринок їм потрібні інші Гр.

Якщо світ. гр використовуються для погашення боргів, то вони виконують ф-цію засобу платежу, для негайної купівлі товарів – функція купівельного засобу, але тут повинно бути попереднє нагромадження гр. Також св. гр функціонують як міра варт та рахункові одиниці, оскільки нац. ціни країн не задовольняють потреби світ. ринку, на ньому формується своя система цін. В сучасних умовах св. Гр, як платіжні та купівельні засоби, виступають в вигляді нац. гр певних країн з причин того, що: 1) існує широкий св. ринок із його суб’єктами, з їх кредитн. і банк. відносинами. Тут св. гр функціонують миттєво, повноцінні гр. вже не потрібні. 2) ек. потенціал деяких країн досяг величезних розмірів. Гр цих держав забезпечили довіру нац. гр, як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а й на міжнар. ринках. 3) співробітництво між державами регулює ек. гр. відносини, довіри до нац валюти ($), створюють нац. валюти (ЕКЮ, ЄВРО) Платежі по цим валютам будуть доти, поки суб’єкти ринку можуть купувати за них товари, не вимагаючи золота, поки є вільне конвертування валют. Тобто, ф-цію сучасних гр в умовах обігу повноцінних гр виконують драг. метали в формі злитків або ж драг монета, яка приймалася до платежу за вагою. В умовах обігу неповноцінних гр. функцію світових гр. виконують національні гр. ($-ще й як резервний фонд).

10. Роль грошей у ринковій економіці.

Якщо функції гр. – це їх “робота” щодо обслуговування руху вартості, то роль гр, - кінцевий результат цієї “роботи” , її наслідок. Сприятливими умовами для реалізації ролі гр. настали при створенні капіталізму, коли товар став загальн. формою продуктів праці, коли робоча сила стала товаром, об’єктом купівлі-

реалізації товарів) Þ в ек-ці не вистачає грошей. Рішення: позичити гроші на світовому ринку.

13. Мобілізація грошей на світовому ринку: прямий кредит і розміщення ЦП. Якщо імпорт менше експорту, то на внутрішній ринок прийде менше гр., буде більше зроблених товарів Þ знецінювання грошей. Рішення: грошовий потік 14 - розміщення коштів на світовому ринку (кредити нерезидентам, ЦП у інвалюті). Грошовий ринок мобілізує кошти.

Збалансування гр. обороту забезпеч. вирівнюванням нац. доходу та реалізація нац. продукту. Існує 2 виду гр. потоку: потік відпливу (втрат) – чисті податки, заощадження, оплата імпорту і потік припливу (ін’єкцій) – інвестиційні витрати фірм, держ. закупівлі, надходження від експорту.

14. Структура грошового обігу за формою платіжних засобів та за економічним змістом.

У основі руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків. Критерії гр. обігу: · ек. зміст гр. потоків, відокремлюють 3 сектора: 1)

Гр. обіг – це рух гр., що обслуговує сферу обміну, переміщення товарно-матеріальних цінностей. Рух гр. може бути: еквівалентним – гр. на продукти рівновеликої номінальної варт.; безповоротним – перехід гр. у власність суб’єкта обороту після продажі; прямолінійний – віддаленість гр. від суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для своїх закупок. Тут всі потоки зустрічні (реалізація ресурсів, купівля товарів, оплата імпорту, експорту, держ. закупок, інвентарю) 2)

фін-кредитний – частина гр. об. пов’язана з розподілом варт. вал. нац. прод. Тут рух гр. здійснюється нееквівалентно, одностороннє, безповоротне, тобто платник не одержує реального еквівалента через товари чи посл. При сплаті податків, обов’язкових платежів до держави виникає безповоротній рух гр. який наз. фіскально-бюджетною частиною в фін-кредитн. обороті. 3)

кредитний сектор – перерозподільчі відносини, при яких власність суб’єкта передається у тимчасове користування (банк. депозит, ЦП в нац. та інвалюті, заощадження) з подальшим одержанням доходу. Тобто односторонній рух гр. з зворотнім хар-ром.

· залежно від форм гр. поділяється на безготівковий – гр. рух по рах. в банках. Їх можна контролювати та держава може впливати на ций оборот, і готівковий – гр. поза банком обслуговують відносини суб’єктів і знаходяться під їх прямим впливом.

15. Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури.

Гр. маса – сукупність запасів гр. у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів гр. обороту (приватні особи, під-ва, держ. установи тощо) певний момент. Гр. маса має кількісний вираз (млн. або млрд. гр. одиниць), структуру та динаміку руху. За структурою виділяють критерії: 1) ступінь ліквідності, 2) форма гр. засобів (готівка, депозитні), 3) за розміщенням у суб’єктів гр. обігу; 4) за територіальним розміщенням.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати.

над вилученням означає емісію безгот. гр. ЦБ. Тобто · ЦБ забезпечує ком. банки додатковими резервами, які нарах. на рах. відкриті ком. банками в ЦБ. · ЦБ надає додаткові резерви в процесі кредитування ком. банків, в процесі придбання цін. паперів та інвалюти.

20. Грошовий мультиплікатор

.

Гр-кредитний мультиплікатор – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні. Вільний резерв – це сукупність гр. коштів ком. банків, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій. Існує загальний банк. резерв (R)

– вся сума гр., які в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частина їх повинна зберігатися в гр. формі і не використовуватись для поточних потреб – це обов’язковий резерв (RR)

. Визначається Нацбанком у % до суми банк. пасивів. Вільний резерв банку(ER

) – різниця між загальним і обов’язковим резервом. R=RR+ER

За ек. змістом вільний резерв Рв = К+ЗК+-МБК-ВСФ-Ао-Ор, К –

капітал банку, ЗК –

залучені депозити, МБК –

міжбанк. кредити, ВСФ –

відрах. до страх фонду, Ао –

вкладення в активн. операції (не повернуті) Ор –

обо’язков. резерв. Рв

– показник фін. стану банків, як зобов’язання перед клієнтами, показує стан ліквідності банку, його кредитн. потенціал. Рівень мультиплікатора (мм)

залежить від норм обов’язкового резерв (

r

)

мм=1\

r

.

Приріст гр. маси ∆М=∆

Rx

1/

r

=

R

х м

м

, ∆R-початков. приріст резерв. Чинники, які впливають на м-р позичені кошт. у банків для готівк. платежів, попит на позички та позичков %, прискорює м-р кредитн. емісія, , надходження готівки на рах. клієнта, збільшення резерву через продаж активів на міжбанк. ринку (ЦП). Повна формула мм= (с+1)\(с+r+e), c=C\D –

показник депонування готівки, C- готівка = М0 , D – депозитн. гр. е=

ER

\

D – коеф. надлишкових резервів, r

=

RR

\

D

,

M

3-

M

0=

D

, гр. маса MS

=

MB

x

mm

. м

m

–відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції гр. до потреб ек. обороту.

21. Суть та структура грошового ринку.

Гр. ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж та формується попит, пропозиція та цій на цей товар. Специфіка гр., як товару полягає в тому, що попит на гр. приймає форму попиту на кредит, пропозиція гр. приймає форму пропозиції кредиту, а ціна на гр. – форму %. Коли гр. є вільними, то передача гр. від одного суб’єкта до іншого набуває сенсу. Продавець гр. (кредитор) не втрачає право власності на гр., а втрачає тільки право розпоряджуватися гр. Покупець гр. здобуває право розпоряджуватися гр. на поворотній основі. Ціль проведення операції на гр. ринку – отримання додаткового доходу, що називається %. Тут продаж гр. як передача гр. у тимчасове користування при збереженні права власності на ці гр., одержання % доходу в обмін на спец інструменти, а саме: зобов’язання покупців. Купівля гр. –одержання суб’єктом суми гр. в обмін на інструменти. 2 групи зобов’язань: неборгові (акції) – за продавцем право власності на гр. і розпорядження ними. Продавець – емітент – купує гр. у інвесторів, фіз та юр осіб. Боргові зобов’язання – покупець повертає продавцю одержану від нього суму і сплачує по

24. Пропозиція на грошовому ринку: суть, форми прояву та факторами зміни.

Розрізняють пропоз. гр. на мікро та макрорівнях. На мікро – той запас гр., який є в розпорядженні ек. суб’єктів на певну дату, і які вони згодні продати (запропонувати) за певними умовами. Наприклад, фактичний запас гр. по ек суб’єктам вище, ніж попит на гр. в умовах росту альтернативної варт збереження гр. На маркорівні – пропозиція гр. визначається загальною масою гр., яка знаходиться в обігу. MS

=

C

+

D

. Чинники, які впливають на пропозицію гр. видно з формули: М1=мМб

, М1

– пропозиція гр. – готівка поза банками та депозитами на поточн. рах., Мб

– гр. база. = С+R, контроль банку через операції на відкритому ринку, фінансування ком. банків, валютні інтервенції. м -

мультиплікатор, він визначається не тільки ЦБ, а й нормами обов’язкового резервування – м=1/

r

, r – норма обов’язкового резервуванняÞчим нижче r, тим вище м і більше обсяг гр. пропозиції, і навпаки.; обліковою ставкою – вона впливає на гр. базу, а отже і на рівень м, ринковою % ставкою – з її рістом розширюються позичкиÞ зріст гр. бази, банк. резерви і м Þ зріст пропозиц. гр.; зміною багатства – зміна співвідношення між депозитн. гр. та готівкою, при рості багатства, зріст депозитн гр., що посилює м і збільшує пропоз. гр.; тінізацією підприємницької дія-ті – зростає запас готівки, зменшення депозиту, кредитування, мультиплікатора, зниження пропозиції гр.; низьким станом довіри до банків - зниження депозитів і м, банки змушені збільшувати резерви і скорочувати кредитування, щоб підсилити свою ліквідність. Обсяг пропоз. гр. формується під впливом 4-х суб’єктів: ЦБ, ком. банками, банк. вкладниками та позичальниками.

25. Графічна модель грошового ринку, рівновага попиту і пропозиції та процент.

%

MS

8

MD

15 млрд.грн

Якщо графік попиту на гр.(MD) наложити на графік пропозиції (MS), то отримуємо графік гр. ринку. 8% - рівноважна ставка %. При такій ставці попит на гр. (кредити) буде задоволений банком, якій створив гр. 15 млрд. грн та увесь попит буде задоволений за 8%. Ком. банки можуть розмістити гр., а суб’єкти можуть розмістити під 8%.Порушення рівноваги на гр. ринку може бути викликано факторами, які знаходяться на стороні пропозиції гр. (збільшення або зниження пропоз. гр., одержання додаткових резервів, зміна % ставки), а також факторами зі сторони попиту на гр. (зріст ВНП, нац. доходу, попит ек. суб’єктів на банк. позички). Рівновага на гр. ринк. забезпечується через зміну % ставки. % - як ціна, що формується на гр. ринку.

%

MS2 MS MS1

8

MD

15 млрд.грн

безготівковим обігом. Чинники, які ускладнювали стан гр. обороту при запровадженні купоно-крб:

1) спад вир-ва, розрив госп. зв’язків Þ скорочення попиту на гр., зайві гр. Þ зростання цін. 2) відплив товарів за межі України із-за вільного використання рубля. НБУ переводить обіг на крб., вилучення рублів. 3) РФ контролює рублі через коррахунки в банках. Виникло кілька рублів – рос, укр, білорус. Укр. рубль швидко падав та втратили переваги рубля. Так в 1992р. запровадили купоно-крб в обіг. Основні напрямки розвитку гр. на 2-му етапі – введення укр. карбованця: створення монетного двору НБУ, забезпечення захисту гр., розроблення правил обігу, інкасації готівки; контроль банківських резервів, розвиток комбанків, операцій на відкритому ринку; розмежування фіскально- бюджетної та гр-кредитної політики; створення с-ми ел. платежів, документів на міжбанківському рівні; формування валютного регулювання: валютний курс, золотовалютний резерв; регулювання інфляції. Але тимчасові гр. не можуть виконувати важливу функцію нагромадження. Нема накопичування – джерел інвестування, ек. зростання, зниження ефективності антиінфляційної політики. Була потреба в постійній гр. одиниці – гривні. 3й етап – введення грн. та копійки в 1996 р. , прийняття З-ну про НБУ в 1999 щодо регулювання обороту, забезпечення стабільності грн., вдосконалення інструментів гр. с-ми.

29. Характеристика грошової реформи в Україні

. = 28

30. Суть, форми, причини і наслідки інфляції.

Інфляція – це тривале і швидке знецінення гр. внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи,

Перейти на страницу: 1 2

Статистика

Страхование финансовых инвестиций

Финансовые инвестиции представляют собой покупку активов в виде ценных бумаг, как долевых, так и долговых, которые будут приносить инвестору не только прибыль, но и гарантировать ему определенный уровень безопасности вложения средств.